#EatTogether video from Canada will inspire you to talk finally to your neighbours

The President’s Choice concept was developed by a talented group of food-inspired people who knew back in the mid-80s that Canadians deserved better quality food choices for their hard-earned dollars. Today, apart of plenty of services, stores and campaigns, they shot this #EatTogether video, that shows once again that diversity tastes good. And meaningful.

Сто радощів Гетеборга

Спочатку я хотіла скласти список з 365 радощів, щоб було на кожен день. Але до від’їзду встигла записати лише 88. Число видалось трохи нацистським, і я дотягнула до 100, додавши ще дванадцять радощів так би мовити заочно. Радощі гарно підійдуть інтровертам і гуманітаріям.

Гастрономічні

1. Їсти в happy hours в Super Rullband і називати його саме так

Тепер Супер Руллбанд називається Супер Суші, але не вірте. Якщо ви прийдете, ви побачите, що на білих тарілочках із позолотою написано справжню назву. В happy hours – а це цілий день окрім п’ятниці і суботи після 17.00! – можна взяти дві страви за ціною однієї, або одну за півціни. Я завжди беру № 51 – смажений восьминіг з овочами. Восьминіг слизький і плаває у приємних солоних сопельках. До основної стави приносять ще гірку рису і неміряно солодкого чилі і кисло-солодкого соусів. В ресторані ви провоняєтеся кухнею, а персонал не говорить англійською, але гастрономічний оргазм гарантовано.

Read More

Бібліотека

Вона стара і пахне вогкою деревиною на вході. Раніше це була міська бібліотека, а зараз це бібліотека інституту соціальних наук Гетеборзького університету. На першому поверсі тут рецепшн, де поміж іншого, є вазочка з цукерками і коробка із загубленими речами, і є те що у нас називають читальна зала – тут має бути тихо і благоговійно. На четвертому поверсі відділ діафільмів і відеоплівок, а на п’ятому – вішалки з пледами і кімнати для групової роботи зі скляними стінами і білими дошками. Кімнати називаються романтично: “Африка”, “Океанія”, “Австралія” і “Європа”. На п’ятий поверх інколи приходили поспати і відпочити бомжі. Вони вмощувалися у розлогих кріслах навпроти високих вікон, і головно хропіли, аж доки охоронець чесно не просив їх, ні не вийти!  – просто бути тихше. Бувало, що бомжі читали книги з вільного доступу чи безкоштовну газету Метро.

На нульовому поверсі розташовано кафе з мікрохвильовкою, чайником і холодильником, у якому можна лишати їжу, але не пізніше п’ятниці, бо на вихідних холодильник розбирають і миють. В кафе також є кавомат і автомат з батончиками, прикутий до стіни товстим цепом із замком.

З-поміж усіх університетських бібліотек ця має найдовші години праці – з 8.00 до 22.00. Я прожила у ній майже весь мій третій шведський рік. Тут гарно писалися проекти, статті й мотиваційні листи, швидко вантажилися потрібні сторінки, і з усіх сторін підступали розумні книги англійською мовою, вселяючи в мене оманливе відчуття власної геніальності.

Скелі

– Никакой природы тут нет! – Якось мені фекнула співвітчизниця в дублянці. – Одни только голые камни.

Ну ок.

Мені ж це голе каміння і брили посеред міста, на зупинках, під балконами і у парках – це якось так… Не знаю. Скільки жила – не могла відвести очей.

“We Turn Frustration into Inspiration”: Six lessons about moving back home

It’s been almost five month since I have’t been at Brunnsparken. Well, it is not a big deal, of course, some people never been there:) But you got the point, right?

My friend Barbara, a journalist from Hungary, once told me “Don’t afraid to go back home. Many good things happened to me since I moved to Budapest”. Still, I was honestly freaking out to move back to Ukraine, thinking that I will loose more than I gain. No, this post is not about how I was completely wrong, because I don’t know this yet. It is about how I consciously re-build relationships with my home, trying to stay congruent with myself along the process. Here are a few lessons that I’ve learned.

Lesson 1: It’s in your head1

I started preparation for re-entry in Ukraine from building a right mindset. Well, “right”. Optimal. First of all, I got rid of this suicide-like idea that it is forever. Here to tell, any kind of “forever” frightens me a lot. I don’t trust these forevers and people who use them. Planes crush, husbands cheat, oil prices drop down, peninsulas got stolen – how the hell we can talk about anything lasting forever? In this epoch of uncertainty and terrorism, absence of guarantees that I’m moving here forever gave me a blurry chance and a silly hope that more big adventures for me are yet to come.

Read More

Yes I would

If today was the last day of your life would you wanna do what you are about to do?

У свій останній день в Гетеборзі я прокинулася пізно, і до обіду ще відповідала на е-мейли, сидячи за нашим кухонним столом. Звісно, кухня новенької квартири на Ліса Сасс Гата зовсім не схожа на кухні радянських дисидентів, де у нічних розмовах і диму папірос без ментолу народжувалася істина, поезії і плани втечі. Але нашій кухні теж було чим похвалитися.

Read More

Любові до Стокгольма пост

– Та шо ти там не бачила в тому Стокгольмі?! – бубніла прагматична частина мене мені-романтичній. А й справді, увесь туристичний е маст уже давно оглянуто й зафотографовано: старе місто, зміна вартових біля королівського палацу, Юнібакен, Скансен, Технічний музей, музей Нобеля, музей танцю і універмаг, в якому Ленін купив свого картуза. Поза увагою лишилися музей Васа (не дуже-то й хтілося!) і Фотографіска (от туди хотілося, але ціни кусаються, да).
-Аспудден!
– Огризалася я-романтична собі-прагматичній, – Аспудден! А що як ти тут востаннє?!! Як ти така ледача, то поїдь хоч туди! Однаково ж метром їдемо.

На станції Аспудден, тієї, що на червоній гілці, стоїть величезна статуя пінгвіна з коробкою. Людині, яка бачила у Стоці усе, лишається хіба тільки вона.

Read More