Skagen. A perfect escape destination

The tiny tranquil town Skagen in the very north of Denmark met us with purely Scandinavian Sunday emptiness. There were no people on the streets, but there was plenty of sunshine, yellow houses and wind. Behind the last line of backyards we found three kilometers of dunes, which end with the lighthouse with a cute cafe inside, and after, it there were nothing but freedom and sands. Couple kilometers more, and here you are, the cape of Grenen, the place where the Baltic and the Northern sea meets. In the summer time, there is a little train commuting between the town and the cape bringing tourists to this mini-version of the edge of the world. Too bad we didn’t catch it in September.

SAM_6130

Read More

Про Марію і про всіх

Нас було багато. Марія з Польщі, її чоловік-бразилієць, Ніса, Танті, італієць Лоренцо, який працює асистентом у нас на програмі, канадська іранка Сідмах з чоловіком Масудом, із яким вони познайомилися у Швейцарії, я і Себастіян Альварадо-Солдатов, напівбаск-напівросіянин, який народився в Перу, а все життя, окрім двох років, проведених в Санкт-Петербурзі, прожив у Швеції. «I’m more Swedish than anything else», – говорить він про себе. Ще була кореянка Сюн з двома дітками 8 і 9 років, 55-річна шведка Ева, чий перший чоловік загинув на війні в Югославії, а від другого її чоловіка, який теж був того вечора з нами, я не могла відвести погляд увесь вечір. Були представники «грецького посольства» у нас на програмі – моя люба Івона і харизматичний бородатий Кіріякос, чий м’якенький живіт затишно обтягувала сорочка в клітинку. І був ще Пітер, певно, наймолодший з моїх одногрупників, 22-річний красень-румун, який більшу частину життя прожив у Лондоні. З другорядних персонажів були Тадеуш, Матеуш і Пьотр – двоюрідні брати Марії, які лише два дні тому приїхали з Вроцлава на заробітки. І ще було прекрасне тріо: діти Марії Валентин і Кшиштоф, і їхній кращий друг із садочка червонощокий швед Паскаль.

Read More

Про Чіду

До мого від’їзду в Україну лишалося зовсім нічого – якихось два тижні, а я досі не мала кому здати свою кімнату на довгі два місяці, протягом яких стипендію отримувати мені не положено, а платити за житло – положено, і це створювало певну напругу. Не те щоб ніхто не цікавився – були люди! Але краще б їх не було.

Першою матеріалізувалася така собі Марина з РФ, спортсменка, комсомолка і просто красуня, танцівниця шоу-балетів, шоу-стриптизів та інших шоу. Вона хотіла приїхати у Швецію на два тижні, а може на два місяці, а може на один – так, погуляти, придивитися. Я чемно відповіла, що шукаю людину лише на два місяці й успіхів їй у пошуках. У відповідь на це Марина запостила у фейсбук фото себе в бікіні зі стразами й пір’ям, а ще через день прямо запитала, чи немає у мене знайомих у сфері танців, бо вона хоче сюди на ПМЖ а ще краще заміж. Ну, за кого тут можна було б заміж я в принципі знаю, але так я їй і сказала!

Після Марини мені написав або написла Абдулджані. «Привіт! Нас двоє дорослих і троє дітей (9, 6 і 0 років) ми хочемо винайняти твою кімнату на 5 тижнів». «Дуже шкода, Абдулджані», – відписала я, – «але навряд вам буде комфортно у кімнаті, адже крім вас п’ятьох там буде ще ліжко, шафа, крісло і комод». Хоч на якусь мить мені стало їх навіть шкода: ну чесне слово, як так жити, то нащо було переїздити з Бангладешу?

Потім ще був Маїд. Я йому відповідала англійською, а він вперто писав мені смски шведською. Цікаво, що структура діалогу від цього не страждала і одного дня він навіть прийшов kolla på rummet – глянути на кімнату. Я тим часом глянула на нього, і, перше, побачила його прекрасні перські очі, а, друге, що він вдягає сандалі на сірі шкарпетки… Маїд, як і годиться справжньому чоловіку, пообіцяв подзвонити, і пішов геть. Щоправда, пізніше він таки зателефонував, але було вже пізно: у кімнаті жив Чіду…

Read More