Про Чіду

До мого від’їзду в Україну лишалося зовсім нічого – якихось два тижні, а я досі не мала кому здати свою кімнату на довгі два місяці, протягом яких стипендію отримувати мені не положено, а платити за житло – положено, і це створювало певну напругу. Не те щоб ніхто не цікавився – були люди! Але краще б їх не було.

Першою матеріалізувалася така собі Марина з РФ, спортсменка, комсомолка і просто красуня, танцівниця шоу-балетів, шоу-стриптизів та інших шоу. Вона хотіла приїхати у Швецію на два тижні, а може на два місяці, а може на один – так, погуляти, придивитися. Я чемно відповіла, що шукаю людину лише на два місяці й успіхів їй у пошуках. У відповідь на це Марина запостила у фейсбук фото себе в бікіні зі стразами й пір’ям, а ще через день прямо запитала, чи немає у мене знайомих у сфері танців, бо вона хоче сюди на ПМЖ а ще краще заміж. Ну, за кого тут можна було б заміж я в принципі знаю, але так я їй і сказала!

Після Марини мені написав або написла Абдулджані. «Привіт! Нас двоє дорослих і троє дітей (9, 6 і 0 років) ми хочемо винайняти твою кімнату на 5 тижнів». «Дуже шкода, Абдулджані», – відписала я, – «але навряд вам буде комфортно у кімнаті, адже крім вас п’ятьох там буде ще ліжко, шафа, крісло і комод». Хоч на якусь мить мені стало їх навіть шкода: ну чесне слово, як так жити, то нащо було переїздити з Бангладешу?

Потім ще був Маїд. Я йому відповідала англійською, а він вперто писав мені смски шведською. Цікаво, що структура діалогу від цього не страждала і одного дня він навіть прийшов kolla på rummet – глянути на кімнату. Я тим часом глянула на нього, і, перше, побачила його прекрасні перські очі, а, друге, що він вдягає сандалі на сірі шкарпетки… Маїд, як і годиться справжньому чоловіку, пообіцяв подзвонити, і пішов геть. Щоправда, пізніше він таки зателефонував, але було вже пізно: у кімнаті жив Чіду…

Справжнє ім’я Чіду – Чідамбара Субраманьян, але я про себе називала його Чау-Чау. Про те, що його можна називати Чіду він сказав, знайомлячись з моєю мамою – так-так, і таке було! Мама саме була в гостях і варила супчик, і тут прийшов дивитися кімнату Він – низенький сутулий індус в блакитних джинсах і з наплічником. Ще в нього були вуса, і ними він дуже мені нагадував тата моєї однокласниці Віктора Михайловича. Чемно поставивши коричневі шкіряні черевики в куточку, Чіду майже навшпиньки пройшов у кімнату. «Який хороший хлопчик!» – пошепки прокричала мама нам услід. «Мама, йому 34!» – прошипіла я. Чіду говорив так тихо і ввічливо, що я ледь могла зрозуміти, і тому просто кивала. А хвилювало його багато речей. Чи не буде він будити моїх сусідок, збираючись вранці на роботу? Чи не буде він їх лякати? Чи можна йому користуватися сковорідкою? Чим дам я йому пароль від вайфаю? «О боже, та звісно дам! Ну врешті-решт, ти ж тут житимеш і платитимеш за це!». «Дуже дякую тобі, Наташа», – уклінно й дуже тихо мовив Чіду і легенько схилив голову.

Наприкінці липня мені прийшов від нього лист, у якому йшлося про те, що його контракт з Вольво завершено і він повертається в Індію раніше, ніж планував. Він дуже перепрошував, що не зможе винаймати мою кімнату ще місяць і питав, куди покласти ключі. Ще через кілька днів я отримала від нього такого листа:

Привіт, Наташа,

Сподіваюся, ти насолоджуєшся своїми літніми канікулами. Я поклав ключ у поштову скриньку твоєї подруги, тому що мій літак був о 5 ранку і я не хотів будити її вночі, щоб віддати ключ особисто. Я намагався утримувати кімнату такою чистою, як це було можливо. Я також викинув майже всі зісповані продукти з холодильника. Я тільки забув викинути дві речі (цибулю і часник) з тієї коробочки на нижній полиці. Будь ласка, попроси свою подругу доглядати за квітами, їх 4 (3 горщика на балконі і 1 в кімнаті).

Мені було дуже добре жити у твоїй кімнаті і мені сподобалося вся атмосфера там. І дуже тобі дякую за можливість пожити з такими чудовими друзями!

Я безпечно дістався Індії вчора вранці. Якщо мені ще пощастить працювати у Швеції, ми побачимося знову… з моїми родичами…

Ще раз Тобі дякую! Залишаймося на зв’язку і бувай!

Чіду

На очі мені навернулися сльози, бо з Чіду я взяла на 400 крон більше, ніж плачу сама. А коли я повернулася, то знайшла у шафці купу фірмових конвертів Вольво, два зошита (з пандою і з Ейфелевою вежею) і ще кілька нових ручок і течок для паперів. І записочку.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s