Про Марію і про всіх

Нас було багато. Марія з Польщі, її чоловік-бразилієць, Ніса, Танті, італієць Лоренцо, який працює асистентом у нас на програмі, канадська іранка Сідмах з чоловіком Масудом, із яким вони познайомилися у Швейцарії, я і Себастіян Альварадо-Солдатов, напівбаск-напівросіянин, який народився в Перу, а все життя, окрім двох років, проведених в Санкт-Петербурзі, прожив у Швеції. «I’m more Swedish than anything else», – говорить він про себе. Ще була кореянка Сюн з двома дітками 8 і 9 років, 55-річна шведка Ева, чий перший чоловік загинув на війні в Югославії, а від другого її чоловіка, який теж був того вечора з нами, я не могла відвести погляд увесь вечір. Були представники «грецького посольства» у нас на програмі – моя люба Івона і харизматичний бородатий Кіріякос, чий м’якенький живіт затишно обтягувала сорочка в клітинку. І був ще Пітер, певно, наймолодший з моїх одногрупників, 22-річний красень-румун, який більшу частину життя прожив у Лондоні. З другорядних персонажів були Тадеуш, Матеуш і Пьотр – двоюрідні брати Марії, які лише два дні тому приїхали з Вроцлава на заробітки. І ще було прекрасне тріо: діти Марії Валентин і Кшиштоф, і їхній кращий друг із садочка червонощокий швед Паскаль.

Марія запросила нас на паті на честь початку навчального року. З-поміж усіх можливих домашніх паті, її – мої улюблені, адже більше ніде тут я не почуваю себе так «вдома». По-перше, у Марії завжди є їжа. Ні, реально, у неї чоловік, двійко дітей, а значитьу неї завжди є запаси на випадок ядерної війни: кілограми курятини в холодильнику, літри соку на балконі і ящики з польською горілкою у прихожій. На відміну від скупих шведських вечірок, куди треба приходити зі своїм алкоголем, а господарі тобі запропонують чіпси й сметанний соус до них, Марія пригощає гостей у кращих слов’янських традиціях з мисяками картопляного салату, пасти, овочів і фаршированих яєць. Майже як у рекламі мезиму.

По-друге, той душевний бардак, який завжди панує у них удома, знаходить відгомін у моїй душі й витягує наповерхню спогади 25-річної давнини, коли в нашій однокімнатній квартирі гості всідалися навколо простеленої на підлозі клейонки (бо стіл був замалий), а з програвача грали Нікітіни. Місця у Марії, звичайно, більше, і замість Нікітіних грає Абба і Ману Чао, але східна Європа незборима, ні.

– Natasza mówi do nich, niech wyjąć drzwi z dzieckiem i ponosi tutaj.

А? – перепитую я, бо невпевнена що зрозуміла, що вона хоче.

Скажи, хай знімають двері, покладем на столик журнальний, так більше місця буде, – повторює мені Марія англійською.

Я знаходжу її чоловіка, трохи схожого на Містера Біна, й повторюю іструкцію, на що він закочує очі «Ця жінка мене дістане!..», бере Кіріякоса і вони починають потихеньку, щоб не звалити мікрохвильовку, яка стоїть тут же, в кухні-прихожій, знімати двері.

Коли двері вже намощено на журнальному столику, ми збираємося у вітальні й хором співаємо караоке. Killing me Softly, It’s raining men і Уітні Хьюстон. Пітер зображує Ніка Картера з Backstreet Boys і ми вкотре в них закохуємося – у Ніка і, особливо, в Пітера. Від нього віє молодістю і фільмами про американські коледжі, але в нього є дівчина, з якою вони вже понад рік разом.

Я зустрів її у той перший вечір у Валанді, пам’ятаєш? Тоді ще Яго такий, давай, чувак, тут класні чіки є, але у Яго, як завжди, багато слів, мало діла, тож я роздивлявся сам довкола… 

І ти побачив, яка вона гарна? – замріяно питає Івона, лаштуючи собі ментолову самокрутку. Греки чомусь принципово не курять звичайних сигарет.

Ні, я спершу побачив як вона рухається, танцює, і якось навіть не встиг подумати, а так двинув до неї, навис, і навухо прокричав «Watsaap!!!»

So sweeeeet, – в один голос протягуємо ми з Івоною, а вона ще гикає. Узо.

– Guys, I wanna introduce you my cousins: Tadeusz, Mateusz och Piotr.

Як і багато шведів, яким доводиться часто перемикатися з рідної на англійську, замість слова «and» вона каже шведське «och», тому у неї виходить «О’Пьотр», що робить його практично ірладнцем. Втім, на ірландців хлопці схожі мало, а більше на вуйка Ореста з Прикарпаття.

Theodor, Mattew and Peter, – поправляється Марія, аби зробити польські імена більш доступними. Матеуш-Метью нахабно сверлить мене поглядом.

To Natasza z Ukrainy. Nasza krew!  – Гордо представляє мене Марія. Її батько зі Львову, тому так, ми практично одної крові.

-Natasza, – усміхається до мене золотим зубом Метью, – mówi po polsku?

– Rozumiem, ale nie mogę mówić bardzo dobrze, – видавлюю з себе я і щезаю, бо ну його в баню, такого і в нас навалом.

На кухні Себастіян розповідає Сідмах про конструктивізм, а вона його подумки проклинає. Я точно в цьому впевнена, бо я б теж проклинала людину, яка, на питання «Завтра на інтерв’ю приходить кандидат на НR, що такого в нього запитати?» порадила б мені з’ясувати, чи аплікант дотримується конструктивістської чи функціоналістської точки зору про управління персоналом. А Себастіян такий. Втім, він мені подобається. Щось є в ньому такого… інтелігентного. На всі вечірки, куди його запрошують, він приходить у краватці й з гостинцем: вином, шоколадом чи вишуканими свічками. Завжди потім пише подяку в фейсбуці і просить надіслати фото. У нього взагалі дивовижна історія. Його мама, росіянка, була у Південній Америці в етнографічній експедиції. А його тато, баск, працював там же на одному із підприємств-підрядників Вольво. Альварадо-Солдатов – це справжнє прізвище Себастіяна. Він говорить грамотною російською мовою, щотижня навідує свою бабусю в Лінчопінгу, обожнює вивчати методи дослідження, а всі іспити спеціально відіклав на літо, щоб неквапно до них готуватися і складати у своє задоволення.

– Звичайно я думаю, про свою майбутню сім’ю, – зізнався якось він мені, – але спершу я хочу закінчити цю програму, я мушу знайти пристойну роботу і присвятити кілька років кар’єрі.

Себастіяну 39 років.

Доки я слухаю про конструктивізм, 2-річний Кшиштоф робить бутерброд з чіпсини й детальки лего і намагається запхнути його до рота.

– Кrzysztof,  nie rób tego! – Cуворо наказує Марія. Бо він же її син, а, отже, мусить розуміти польську.

Не надо! – Чітко вимовляє Себастіян в надії, що, якщо Марія розуміє російську, то і її син також повинен.

– Gör det inte! – нахиляється до нього Ева. В садочку ж з малим говорять шведською, то він мусить розуміти.

Малий не слухає нікого, радісно жбурляє бутербродом у маму, а сам заходиться стрибати на коляніх у Лоренцо. Лоренцо ледь встигає відставити вбік кайпірінью і радісно перевтілюється в «конячку».

Підлогу квартири услано гумовими звірятами й конспектами з лекцій. На холодильниках висять знімки УЗД – «Валентин в животку у мами», купони на знижки і телефони польських сантехників. Кришку унітазу обтягнуто сплетеним гачком жовтим чохольчиком. О другій ночі ми відверто слухаємо Мішеля Тело, не боячись видати свої примітивні музичні смаки. Я вкотре намагаюся встигнути на автобус, але даремно.

Наташа, – каже мені Марія, – Наташа, лишайся тут. Я хочу, щоб ти почувалася, як вдома. Ми, поляки й українці, ми ж мусимо триматися разом, розумієш? Сhcą wódkę?

Ще через годину я таки застрибую в автобус, вмощуюся біля вікна і дорогою додому усміхаюся від того, що мені є з ким триматися тут разом.

Advertisements

One thought on “Про Марію і про всіх

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s