Необъяснимо, но факт

Швеція занурює мене у найнесподіваніші спогади дитинства – нелогічні й витиснуті підсвідомим у скриньку спаму. От хоча б олімпіади. Пригадуєте? Всі ходили на шкільні олімпіади. Були міські, обласні і всеукраїнські. Можна такий соціо-економічний зріз провести – скажи мені, на яку ти ходив, і я скажу де ти зараз. Ті, хто ходив на олімпіади з математики зараз найменш потерпають від курсу долара, бо вчасно стали айтішниками чи економістами. Олімпіадники з хімії чи фізики за великі гроші вивчилися у медвишах, і тепер на початку великого шляху до відшкодування затрачених коштів. Були ще олімпіадники з права, які виявлися придатними до мільйона інших справ, окрім права. Найбезнадійніших відправляли на олімпіади з ОБЖ. А оце нещодавно я зустріла дівчинку, яка була ла олімпіаді з… Праці! Шили вони щось там. Казала, прихватку не так вже й просто зістрочити, особливо там, де вигин пальця. Схильних до рефлексії дівчаток і хлопчиків, з якими ніхто не дружив, відправляли на олімпіади з мов.

IMG_7698Ми приходили у глянцеві від щорічного перефарбовування коридори державних шкіл, і залежно від покликання, опинялися в одному з двох типів кабінетів: або в тому, де портрети Шевченка, Лесі Українки і над дошкою напучування на
кшталт “Як парость виноградної лози плекайте мову”; або в тому, де стовпчиками майоріло “be-was(were)-been, become-became-become, begin-began-begun…” і ще така мапа Великої Британії і, може, навіть фото гори Рашмор.

Я ніколи не хвилювалася, а під кінець навчання й зовсім знахабніла. На останню свою олімпіаду з англійської мови я прийшла в куплених заздалегідь нових колготках (вже тоді я освоїла жіночий спосіб подолання стресу!), але без ручки й бодай якихось листочків для чернетки. Ручкою зі мною поділилася добра дівчинка з Миргорода, а твір я написала одразу на чистову на проштампованих листочках у товсту синю клітинку. Депресивні такі листочки з ментальністю 90-х. Дали мені тоді друге місце по області. Перші місця традиційно отримувала дівчинка, чий тато був важливою людиною в освітній галузі. Дивовижно, які талановиті дітки зазвичай бувають у таких людей! Кажуть, їй нещодавно квартиру купили в Стокгольмі. Ха! Чим вам не зріз? Що за місце було у дівчинки з Миргорода я не в курсі.

У глянцевому коридорі пахло ковбасою. Хлопець із сусіднього кабінету сидів на підвіконні і їв узятий з дому бутерброд з білим хлібом, маслом і сервелатом. Від довгого ув’язнення на дні портфеля бутерброд утратив колишню форму, целофан
прилип до масла і пнувся ще й прилипнути хлопцю до носа. У мене перекуса з собою не було, і я пішла обідати додому.

Я так чітко пригадала цей день сьогодні, тринадцять роківIMG_7690 потому, коли писала черговий тест зі шведської – так само в кабінеті, сама за подвійною партою, з кількома годинами часу й пролінієними листочками. “Напиши листа сучасному підлітку. Розкажи, яким життя було для тебе у цьому віці, яким ти уявляв дорослий світ, і як все склалося” – таким було моє завдання. На відміну від мене 15-річної у мене 28-річної був хоча б телефон з гугл-транслейтом, який став мені у нагоді аж тричі за чотири сторінки тексту. І я писала. Про те, що на початку 2000-х світ був значно меншим для нас, і нам було ще не нудно жити у межах своїх мікрорайонів. Що на відміну від сучасних 15-річних ми не дуже собі уявляли, що можуть бути інші життєві сценарії, окрім унівреситету (о сміливі мрії – у Києві!), потім роботи й/або родини. Що дуже хотілося кохати і бути коханими, і що це не проходить з віком. Що батьки – це найкращі друзі, навіть якщо вони тебе не розуміють, і що простіше вже навчитися розуміти й прощати їх. Що ми тоді ще не знали, що Рікі Мартін гей, а принц Вільям ще не почав лисіти. Наостанок я так розхрабрилася, що навіть переклала свій улюблений уривок з Вери Полозкової. Тепер думаю – дарма. Типова помилка олімпіадника – писати занадно довгі речення. А я ж плутаю порядок слів і вживання присвійних займенників sin/sitt i hans/hennes…

…В коридорі пахло кавою і мароканцями. Я розігріла вчорашній пад-тай з креветками, який не доїла на вечерю, насилу знайшла чайну ложечку в раковині шкільної кухні, і набрала води в пляшечку запивати. Скільки не проси цих тайців класти менше чілі – все одно язик пече. Принаймні, цього разу у мене був перекус.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s