Нобелівська сукня йолки

Нас сиділо шестеро на другому поверсі кав’ярні ДаМатео по вулиці Валлгатан. Всього таких кав’ярень у Гетеборзі три, і їх вважають дуже атмосферними. Сюди приходять шведи, або ті, хто хоче бути на них схожими. Пересічним розумом важко зрозуміти принади місця: нещасні два салата в меню, відвертий дисбалас між ціною і якістю круасанів, голі стіни, сірі столи зі штучного граніту, набір секонд-хендівських вінтажних стільців, запилені лампочки ілліча на стелі. Тріумф скандинавсього дизайну, короче. Тема. Концепт. Все, як я люблю. Несподівано для себе я знайшла цю додаткову кімнатку, де музика грала не надто гучно, і влаштувалася там писати драфт статті про Decision making.

IMG_8131

Дощ лупив по сірому поліетилену, в який було затягнуто вікна. Щось вони там ремонтували фасад чи, може, дах. Від тріпотіння поліетилену вітер здавався ще гучнішим, і було чи то затишно від того, що за товстою стіною розпливається західно-шведська груднева мряка, чи незатишно – від того ж.

Осінь промайнула швидко й нервово, і ось уже ніби й час підбивати підсумки, а невиконані минулорічні New Year resolutions тикають у мене своєю актуальністю, намагаючись перевернути мене, чи хоча б з’ясувати чи я ще жива. Ну, про невиконані я загнула. Дещо таки навіть вдалося зробити. Але не спонтанну подорож в Единбург, її у мене заплановано було. Спонтанну подорож – заплановано, у мене так буває.

IMG_1326

Двоє з нас-шести були потенційною парою. Тільки англійська мова вказувала на те, що вона -іноземна студентка, в усьому іншому вона вже пізнала шведський дзен: чорна трикотажна сукня за коліна, ідельний тон шкіри і грубі черевики з ребристою підошвою. І чай. З обличчям невиннішим, ніж у Аліси Селезньової, вона розповідала про семінари і те, як важко знайти жило в Гетеборзі – печалька! Про таке говорять тільки на перших побаченнях і тільки аби уникнути незручного мовчання. У нього була борода, парасолька й виголені скроні. Між ними була металева скриня, яка заміняла журнальний столик і унеможливлювала бодай якийсь тактильний контакт. До того ж вони незручно сиділи у низьких кріслах. А, між іншим, дослідження довели, що пари, які інтуїтивно відзеркалюють невербальну поведінку один одного, частіше вирушають з бару разом і в одному напрямі. If you know what I mean.

Цієї осені я отримала свій другий магістерський диплом, тож будучи офіційним мастером з комунікацій, я аналізувала ці комунікації направо й наліво, відточуючи туше, намагаючись дати хоч якусь раду цим хаотичним знанням про культурні відмінності, менталітет, вордпресс, кодування жестів, кризовий менеджмент і фотошоп. Да-да, ми це все вчили, але навчилася я іншому.

Я навчилася бачити яким відносним є все у нашому житті. Все, що ми вважаємо правильним, смачним чи грандіозним з іншого боку земної кулі може стояти нижче від одягу з H&M на шкалі престижу. Цікаво, що з таким підходом певні фундаментальні речі стали ще більш очевидними. Тільки любов має значення, тільки добро гарантує майбутнє, тільки у правді є рішення. Як виявилося, з інших боків земної кулі це діє так само. Ще я навчилася запитувати замість того, щоб оцінювати, навчилася краще їсти паличками і, – нарешті хоч трішки! – , будувати стосунки з чоловіками а не містами.IMG_8155

Хоча місто спокушало. Різдвяні зірочки на порожніх вулицях, досі відкриті літні тераси, вереск, плющ і тюльпани у квіткових магазинах, безкоштовна кава в спортзалі, темна вода в каналах, від якої на хвилинку задавалося, що це Петербург, а потім відлягало від серця – ні, Гетеборг! І нескінченні пориви нелогічно теплого вітру від якого не мерзли ні вуха, ані пальці. Все це змушувало мене усміхатися і випрямляти плечі. В голові крутилося одне настирне слово, від якого я відмахувалася і відкручувалася як від лоскоту, ну бо я ж уже велика.

Звернувши на Густав Адольф Торг я зустріла ялинку. Головну ялинку міста – я її і раніше бачила, але зустріла тільки оце зараз. Височенна, жива, розхристана й похилена до дороги від вітру, з класичною п’ятикутною зіркою на верхівці вона трохи нагадувала наші домашні ялинки, але була разів у десять більшою. Крім зірки на ній були тільки рясні лінії теплих жовтих вогників. Її було завито ними так густо, що здавалося, що це ялинка у довгому платті з паєтками – дешевому з Ліндексу чи дорогому, як у королеви Сільвії на її першій Нобелівській церемонії. Вітер ворушив блискуче ялинчине плаття і задував бахрому шарфа мені в ніс. “Люблю!” – нарешті видихнула я, і бігенько пошкутильгала на автобус.

От люблю і все.

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s