Шведські квартири: погляд зсередини – 2

Кухня Кати

Ката – ще одна гречанка, з якою мене звела доля. Взагалі весь перший рік я проводила багато часу з греками, яких було в нашому класі аж шість чи сім. Я їх узагальнено назвала “Посольство Греції”, назва прижилася і згодом їх так називали всі. Ката з хлопцем жили у двокімнатній квартирі на Квіберзі – це така місцевість де ще часто бувають польські базарчики, і де, кажуть, можна купити нормальний творог і несолодкий оселедець. Хлопець Кати був не хто-небудь, а, по-перше, швед, а, по-друге, режисер. Він відзняв один фільм для дітей, їздив з ним по всяким фестивалям, а решту часу перебував у творчому пошуці. Сама ж Ката трохи фотографувала. Удвох вони складали враження типової мистецької пари – бестолкові, веселі й дуже добрі.

Read More

Advertisements

Шведські квартири: погляд зсередини

Я навіть не знаю, до чого це. Тут немає ніякої краси, і пізнавальної цінності, а фотки такі неякісні, що навтіь фільтри не допоманають. Але я страшенно люблю дивитися, як живуть інші люди. Що у них у ванній кімнаті, а що в холодильнику. Як вони застилають ліжко і що лишають на обідньому столі. Де вони працюють. Що у них видно з вікна. А тим більше, якщо це у Швеції. Тому красиві історії про скандинавський дизайн відставляємо в сторону для тих, у кого є гроші, а тут у себе я публікуватиму фотки з квартир моїх друзів, такими, якими я їх застала. І ні, вони про це не знають :)

Read More

Hatters hostels. Манчестер

Якщо шукати хостел в Манчестері, то всілякі хостелбукерс одразу направляють на два Хаттерси. Hatters on Newton street і Hatters Hilton Chambers. Хостели атмосферні до болю в печінці, особливо в суботу ввечері. Розташовані у старих будівлях індустріальної доби, Хаттерси, як хороший стейк після веганських салатиків дають відчуття життя і його приємної і неминучої гріховності. Це вам не скандинаські хостели з їх доступністю для інвалідів та екологічними шпалерами. Дістатися до ресепшену в Hatters Hilton Chambers – для сильних духом і тілом: доведеться протягнути валізу Hatters4кількома прольотами вузьких сходів, які ведуть на другий поверх. А в Hatters Newton Street доведеться самотужки підніматися і на п’ятий поверх – вінтажний ліфт, прекрасний у своїй запиленості, можна використовувати тільки для підйому багажу.

Інтер’єр хостелів, як сказала б Оля Фреймуд, не обтяжено нічим, і новими меблями також. Тим не менш, матраци на двоповерхових ліжках м’які, простирадла чисті і хрусткі, сушилки для рук працюють а у вартість входить навіть сніданок: пластівці, тости, джем, апельсинки і цілодобові чай-кава-шоколад. Ну не чудо?

Хаттерси  позиціонують себе як соціальні хостели, тому щодня пропонують якусь культурну програму типу кіно-вечорів, прогулянок містом і, звісно, bar-crawl. У четвер за планом іде цивілізований bar-crawl, а в суботу – спражній, у стилі “є що згадати, нема чого дітям розповісти”. За bar-crawl відповідає Рубен. Якось він вирушив з Австралії подорожувати Європою, приїхав до Манчестера, зупинився в Хаттерсі, і відтоді там і живе. Натомість організовує некультурну культурну програму відвідувачам. Коли я приїхала як раз був четвер, день скромного бар-кроулу. В межах програми з боротьби з соціофобією я пішла, і зовсім не пожалкувала. За якихось три години я випила літр сидру, зустріла рудого Тома з Вісконсина, який пише для кількох тревел-журналів і щодня видає по 2-3 статті, ще одного австралійця, який працює кухарем в армії (“пішов служити, і якось затягнуло”), лисого француза, схожого на серійного вбивцю (“нічого особливого. працюю в казино”), Боба з Оксфорда, який переїхав на північ, “бо тут приємніші люди”, Раяна з Мінесоти, який їде до сестри в Единбург і зовсім не п’є, і Ольгу з мск, яка не вписалася в компанію і швидко пішла спати. Гг.

Нормальну інформацію про хостели можна почитати тут, а далі моє шопопало з фотіка, пропущене через фільтри.

Read More

Kex hostel. Reykjavik

 

Хостел у приміщенні старої кондитерської фабрики.  Набагато більше гарних фото тут. А я просто там зупинялася.

Read More

Дайте мне адрес Бьорк в Исландии

Я починаю цей поSAM_6277ст фотографією шкарпеток, які зв’язала моя бабушка. У мене їх декілька пар – такого кольору, – а ще є зелені, але вони жорсткіші, і оранжеві, вони м’якші. Оранжеві зв’язала не бабушка, а її сусдка по палаті, але то вже зовсім інша історія.

Моя бабушка була багато де: на Кавказі, і в Криму, і багато разів у Києві на курсах. Але останні роки якось все більше на кухні, на городі і на ринку. Вона ніколи не була у цій моїй распрекрасній Швеції, і тим більше в тій дикій невідомій Ісландії, куди мене занесло на тиждень. Надзвичайний тиждень, сповнений спокою, пізнання, і шалених людських відкриттів, захоплення від яких не вміщалося в моїй голові й серці. Але увесь цей тиждень я проходила у цих шкарпетках (бо ми ходили в готелі без взуття), нічим не вирізняючись з-поміж стильних скандинавів з їхніми овечими носками за сто крон. І шкарпетки ці реально гріли мене, бо було буже холодно. І якось дивовижно мені було думати, що оця пара здійснила весь той шлях від вулиці Куйбишева у Полтаві до готелю Едда, що у двох годинах їзди від Рейк’явіку. І радісно було, ніби бабушка теж зі мною.

Read More

Reykjavik. Iceland

A week of sensor deprivation in the mountains of Iceland led to objectivation of an unexpected set of basic needs: nicotine, Zemfira and shrimp salad. Maybe some day I will write more about dangerous beauty of group dynamics, happiness to be understood and about the fact that Icelandic school students learn to knit mittens in the 9th grade. But now it’s just a bit of Reykjavik which is pretty much like VSCO: cosy, waterish, lonely and  you can spend all you life looking at it. Processed with VSCOcam with m5 preset Read More

Tønsberg Vandrerhjem. Гарнюній хостел у Тонсбергу

Напередодні останнього проекту з дітішками ми, дорослі, провели два божественних дня в містечку Тонсберг у Норвегії. І справа не тільки в тому (хоча насамперед в тому!), що я, нарешті, зустріла більш-менш близьких людей і знову відчула смак цікавої роботи з адекватними людьми. І не в тому, що мені сплатили дорогу туди й назад. Справа у тому, що того вікенду абсолютно точно відчувалася присутність бога, і, зокрема, його втручання у прості побутові речі, такі як їжа, погода і хостел.  Колись, коли я зламаю ногу, коли в мене буде час, я напишу книжку про всі чудові хостели, де мені довелося бувати. Там буде і Берлінський хостел з Новим Заповітом на ліжках, і раста-хостел у Скоп’є, і студенський гуртожиток у Варшаві з мансардами і широкими підвіконнями, і ще купа вандрархемів.

Вандрархем – така собі загальна назва хостелів у скандинавії. Художньо це слово можна перекласти як «дім подорожнього». Часто так називають і маленькі готельчики, які неодмінно розташовано поруч з автобусною чи залізничною станцією. Так само часто ці вандрархеми і уособлюють ментальність і тональність міста, а інколи і самого власника. Вандрархемом Тонсберга керує Маргарет.

Вже понад сімнадцять років вони з чоловіком опікуються цим хостелом, живуть у ньому по чотири-п’ять днів на тиждень і не цявляють собі, як можна інакше. “You should love this work. Because if you want to be home six in the evening, this is for sure not your thing” – пояснювала вона мені. Дивлячись на Маргарет, можна було легко зрозуміти, чому з її роботою бути вдома о шостій, о восьмій, чи хоча б об одинадцятій, нереально. Це перший хостел, де власниця власноруч готувала нам млинці на сніданок і пиріг на обід. А, коли ми в запалі ентузіастів-активістів сиділи у дворику серед яблунь і складали програму майбутнього тижневого тренінгу, Маргарет винесла нам свіжоспечених брауні. Тут я майже розплакалась, бо точно ж як у кіно!

Меблі для хостелу Маргарет також шукає самотужки. Тобто як шукає – прогулюється місцевими блошиними ринками, на яких, як я дізналася пізніше, можна купити все включно зі щастям і коханням. Саме з таких барахолок у неї шахова дошка, «вікторіанський» диван і безліч няшних стільців, по яким видно, що душі в них більше, ніж у деяких знайомих мені людях. «Ну і люди приносять», – зізнається вона. – «я якось вивісила оголошення, щоб непотрібні меблі й книги зносили мені сюди. То принесли так багато, що довелося обіцяти частину забрати раступного року».

А ще, а ще, ну чесне слово, у неї, як в серіалах про Міс Марпл є фермер, який щоранку привозить їй свіжі домаші овочі, а надодачу завжди відгружає то слив, то груш, доїдали які потім теж ми.

Ну, коротше. Ось їхня сторінка, якщо що :) І фотки.

SAM_4050

Read More

Севастополь – город русской славы

Я зовсім не маю нічого проти цієї тези. Я навіть згодна з нею.Просто хочу поділитися фотками з нашої останньої туристичної подорожі в Крим. Роки зо три тому.

Read More