Зовсім щось недоречне лізе в голову, як-от велика кімната в одноповерховому корпусі колишньої морехідної школи в Євпаторії, табірна розстановка ліжок (два – тумбочка – два) і високі стіни. Пізно ввечері, коли ми вже засинали, на стелю пробігали квадратні відблиски трамвайних вікон – вони тут якраз повертали і дзвеніли і клацали, а ми тоді ще думали, що Земфіра співає “Страна, где трамваи не ходят кругами”, і тільки набагато пізніше, коли вже з’явився інтернет, я зрозуміла, що то було “Странно”, насправді. Тоді це називалося у нас “виїзна школа”, а тепер я розумію, що вся Європа приблизно десь так і вчиться – на власний розсуд виводячи конспекти у товстих зошитах, сидячи десь на підлозі Дрезденської картинної галереї.

Євпаторія – не Дрезден, тож ми малювали самі. Сиділи вечорами на парапетику набережної, і малювали море, як Айвазовський. Ще їздили з екскурсіями на солоні озера й лазили по рожевим кагатам солі. Пакуночок з такою досі лежить у нас у ванній, а я тільки додула, що можна ж робити ванночки для ніг з нею. Спасібо Криму за наші гладенькі п’яти. Кіломентрів за п’ять від міста на одному з довжелезних пляжів стояв пам’ятник Євпаторійському десанту. Щось вони там таке зробили героїчне, за що увіковічилися у цій діагональній скульптурній композиції, яка стрімко височіла над білим піском з пахлавою і синім морем з медузами. Пляж був хороший, варто сказати, не надто засмічений туристами навіть у серпні. А до пам’ятнику місцеві приганяли пастися кіз, і кози ці вправно вилазили мало не на верхівку штика найсуворішого з десантників.

Пізніше ви поверталися на асфальтове подвір’я морехідки, і в ріденькій тіні дикого винограду співали кілька бадьорих пісень під гітару, після чого лишалося ще багатенько часу і на море.

Севастополь – город русской славы

Я зовсім не маю нічого проти цієї тези. Я навіть згодна з нею.Просто хочу поділитися фотками з нашої останньої туристичної подорожі в Крим. Роки зо три тому.

Read More