Tides and tiles in Whitley Bay

Photos do not fit the text AT ALL in this post

Peace caught me unexpectedly in a small town of Whitley Bay in the North East of England. I was lying on the bed listening to wind outside the window and suddenly felt this clear state of mind, transparent and revealing as if I had taken ketanov after several hours of severe pain. Whitley Bay lays in forty minutes driving from Newcastle and I have never heard about this place before. It was that part of my work that I love: finding myself in a places where I would never ever go under other circumstances. To be honest, I didn’t want to go to this project. Visa application process was humiliating and expensive, timing short, research proposal for master thesis begged to spend more time with him and, generally, I was full of winter uncosiness and indecisiveness and just wanted to spend more time in my beloved Sweden. But I had to go. Duties, you know.

DSC_0147
Photo by Sonya

Read More

Hatters hostels. Manchester

If you search for hostels in Manchester, all hosterbookers websites immediately direct you to Hatters on Newton street and Hatters Hilton Chambers. Both hostels have such specific atmosphere, that it might impact on your liver, especially on Saturday nights. Located in old industrial-style buildings, these hostels, like a good steak after vegan nuggets give a feeling of life in its sweet inevitable sinfulness. These are not tidy scandinavian vandrarhems with wheelchair access and eco-wallpapers. Only those who are strong in body and mind can reach reception in Hatters Hilton Chambers. To do so one have to pull bags over narrow stairs  to the Hatters42d floor, while in Hatters on Newton street one have to climb up to the fifth floor. Vintage elevator, beautiful in its dustiness, is only for baggage lifting.

Interior of the hostels is not complicated with with anything like new furniture. Still, mattresses on bunk beds are soft, bed linens are fresh and crispy, hand-dryers function and light breakfast consisting of cereals, toasts, jam, oranges and 24/7 tea-coffee-chockolade is included in the price. Isn’t it wonderful?

Hatters present themselves as social hostels. Every day they suggest their guests some kind of social program such as city-walks, movie-nights or, of course, bar-crawl. On Thursdays “civilized” bar-crawl takes place, while on Saturdays – a real one “what-happens-in-Manchester-stays-in-Manchester” happens. The hostel guy responsible for bar-crawl once left Australia for 5 weeks trip, arrived to Manchester and since that time he lives in Hatters and leads culture-less cultural program for visitors. There was Thursday when I arrived. A day of modest bar-crawl. Trying to combat my sociophobia, I joined guys and haven’t regretted even one single minute about it. Just in three hours I drank a litter of cider, met Tom from Wisconsin who writes for a couple of travel magazines and submits 2-3 articles a day, one more Australian who works as a cook in army (“I served and then I stuck there”), a bold maniac-looking French (“nothing special. I work in casino”), Bob from Oxford who moved to the north “because people are nicer here”, Ryan from Minnesota who travels to his sister in Edinburgh and doesn’t drink alcohol and Olga from Moscow, who did not fit the company and went to bed early.

More decent information about Hatters can be found here. Below some shots from my camera that were so ugly that I had trow them through filters.

Hatters1

Read More

Hatters hostels. Манчестер

Якщо шукати хостел в Манчестері, то всілякі хостелбукерс одразу направляють на два Хаттерси. Hatters on Newton street і Hatters Hilton Chambers. Хостели атмосферні до болю в печінці, особливо в суботу ввечері. Розташовані у старих будівлях індустріальної доби, Хаттерси, як хороший стейк після веганських салатиків дають відчуття життя і його приємної і неминучої гріховності. Це вам не скандинаські хостели з їх доступністю для інвалідів та екологічними шпалерами. Дістатися до ресепшену в Hatters Hilton Chambers – для сильних духом і тілом: доведеться протягнути валізу Hatters4кількома прольотами вузьких сходів, які ведуть на другий поверх. А в Hatters Newton Street доведеться самотужки підніматися і на п’ятий поверх – вінтажний ліфт, прекрасний у своїй запиленості, можна використовувати тільки для підйому багажу.

Інтер’єр хостелів, як сказала б Оля Фреймуд, не обтяжено нічим, і новими меблями також. Тим не менш, матраци на двоповерхових ліжках м’які, простирадла чисті і хрусткі, сушилки для рук працюють а у вартість входить навіть сніданок: пластівці, тости, джем, апельсинки і цілодобові чай-кава-шоколад. Ну не чудо?

Хаттерси  позиціонують себе як соціальні хостели, тому щодня пропонують якусь культурну програму типу кіно-вечорів, прогулянок містом і, звісно, bar-crawl. У четвер за планом іде цивілізований bar-crawl, а в суботу – спражній, у стилі “є що згадати, нема чого дітям розповісти”. За bar-crawl відповідає Рубен. Якось він вирушив з Австралії подорожувати Європою, приїхав до Манчестера, зупинився в Хаттерсі, і відтоді там і живе. Натомість організовує некультурну культурну програму відвідувачам. Коли я приїхала як раз був четвер, день скромного бар-кроулу. В межах програми з боротьби з соціофобією я пішла, і зовсім не пожалкувала. За якихось три години я випила літр сидру, зустріла рудого Тома з Вісконсина, який пише для кількох тревел-журналів і щодня видає по 2-3 статті, ще одного австралійця, який працює кухарем в армії (“пішов служити, і якось затягнуло”), лисого француза, схожого на серійного вбивцю (“нічого особливого. працюю в казино”), Боба з Оксфорда, який переїхав на північ, “бо тут приємніші люди”, Раяна з Мінесоти, який їде до сестри в Единбург і зовсім не п’є, і Ольгу з мск, яка не вписалася в компанію і швидко пішла спати. Гг.

Нормальну інформацію про хостели можна почитати тут, а далі моє шопопало з фотіка, пропущене через фільтри.

Read More