Tønsberg Vandrerhjem. Гарнюній хостел у Тонсбергу

Напередодні останнього проекту з дітішками ми, дорослі, провели два божественних дня в містечку Тонсберг у Норвегії. І справа не тільки в тому (хоча насамперед в тому!), що я, нарешті, зустріла більш-менш близьких людей і знову відчула смак цікавої роботи з адекватними людьми. І не в тому, що мені сплатили дорогу туди й назад. Справа у тому, що того вікенду абсолютно точно відчувалася присутність бога, і, зокрема, його втручання у прості побутові речі, такі як їжа, погода і хостел.  Колись, коли я зламаю ногу, коли в мене буде час, я напишу книжку про всі чудові хостели, де мені довелося бувати. Там буде і Берлінський хостел з Новим Заповітом на ліжках, і раста-хостел у Скоп’є, і студенський гуртожиток у Варшаві з мансардами і широкими підвіконнями, і ще купа вандрархемів.

Вандрархем – така собі загальна назва хостелів у скандинавії. Художньо це слово можна перекласти як «дім подорожнього». Часто так називають і маленькі готельчики, які неодмінно розташовано поруч з автобусною чи залізничною станцією. Так само часто ці вандрархеми і уособлюють ментальність і тональність міста, а інколи і самого власника. Вандрархемом Тонсберга керує Маргарет.

Вже понад сімнадцять років вони з чоловіком опікуються цим хостелом, живуть у ньому по чотири-п’ять днів на тиждень і не цявляють собі, як можна інакше. “You should love this work. Because if you want to be home six in the evening, this is for sure not your thing” – пояснювала вона мені. Дивлячись на Маргарет, можна було легко зрозуміти, чому з її роботою бути вдома о шостій, о восьмій, чи хоча б об одинадцятій, нереально. Це перший хостел, де власниця власноруч готувала нам млинці на сніданок і пиріг на обід. А, коли ми в запалі ентузіастів-активістів сиділи у дворику серед яблунь і складали програму майбутнього тижневого тренінгу, Маргарет винесла нам свіжоспечених брауні. Тут я майже розплакалась, бо точно ж як у кіно!

Меблі для хостелу Маргарет також шукає самотужки. Тобто як шукає – прогулюється місцевими блошиними ринками, на яких, як я дізналася пізніше, можна купити все включно зі щастям і коханням. Саме з таких барахолок у неї шахова дошка, «вікторіанський» диван і безліч няшних стільців, по яким видно, що душі в них більше, ніж у деяких знайомих мені людях. «Ну і люди приносять», – зізнається вона. – «я якось вивісила оголошення, щоб непотрібні меблі й книги зносили мені сюди. То принесли так багато, що довелося обіцяти частину забрати раступного року».

А ще, а ще, ну чесне слово, у неї, як в серіалах про Міс Марпл є фермер, який щоранку привозить їй свіжі домаші овочі, а надодачу завжди відгружає то слив, то груш, доїдали які потім теж ми.

Ну, коротше. Ось їхня сторінка, якщо що :) І фотки.

SAM_4050

Read More