Yes I would

If today was the last day of your life would you wanna do what you are about to do?

У свій останній день в Гетеборзі я прокинулася пізно, і до обіду ще відповідала на е-мейли, сидячи за нашим кухонним столом. Звісно, кухня новенької квартири на Ліса Сасс Гата зовсім не схожа на кухні радянських дисидентів, де у нічних розмовах і диму папірос без ментолу народжувалася істина, поезії і плани втечі. Але нашій кухні теж було чим похвалитися.

Read More

Advertisements

Про глобальне скучання і побутовий сексизм

Мені дуже подобається назва тутешнього аеропорту – Ландветтер. Щоразу, коли я чую це слово, мені уявляється такий вітер, який стелиться по землі, здіймає стовпи пилу, ворушить вигорілу траву перед літньою зливою, пахне спекою і асфальтом. Або літаки, які так само, стелючись, відштовхуються від злітних смуг, і оці потоки теплого повітря над незрозумілими вогниками і розміткою, і зовсім поруч високі худі сосни. Ландветтер. Вітер по землі. Хоча насправді частина “vetter” походить від старо-шведського vittir, і означає вогонь. Що ж, вогонь по землі це теж дуже навіть.

Сьогодні в аеропорт Ландветтер ми відвезли нашу Анісочку. Салон убер-таксі пахнув точнісінько як салон таксі “Пчьолка” в Полтаві – сигаретами і 90-ми. Ми виїхали о 5.40 ранку. Дорогою я планувала поспати, але мене відволік синій туман, крізь який, як декорації, проступали скелі, і мініатюрні ферми, і парапети шосе, і ті самі високі худі сосни. Усе здавалося таким містичним, що хотілося затамувати подих і тримати, тримати, тримати цю мить, цей шлях, аж доки його не стане забагато, як свіжого повітря у весняний вихідний.

Read More

Шведські квартири: погляд зсередини – 2

Кухня Кати

Ката – ще одна гречанка, з якою мене звела доля. Взагалі весь перший рік я проводила багато часу з греками, яких було в нашому класі аж шість чи сім. Я їх узагальнено назвала “Посольство Греції”, назва прижилася і згодом їх так називали всі. Ката з хлопцем жили у двокімнатній квартирі на Квіберзі – це така місцевість де ще часто бувають польські базарчики, і де, кажуть, можна купити нормальний творог і несолодкий оселедець. Хлопець Кати був не хто-небудь, а, по-перше, швед, а, по-друге, режисер. Він відзняв один фільм для дітей, їздив з ним по всяким фестивалям, а решту часу перебував у творчому пошуці. Сама ж Ката трохи фотографувала. Удвох вони складали враження типової мистецької пари – бестолкові, веселі й дуже добрі.

Read More

Шведські квартири: погляд зсередини

Я навіть не знаю, до чого це. Тут немає ніякої краси, і пізнавальної цінності, а фотки такі неякісні, що навтіь фільтри не допоманають. Але я страшенно люблю дивитися, як живуть інші люди. Що у них у ванній кімнаті, а що в холодильнику. Як вони застилають ліжко і що лишають на обідньому столі. Де вони працюють. Що у них видно з вікна. А тим більше, якщо це у Швеції. Тому красиві історії про скандинавський дизайн відставляємо в сторону для тих, у кого є гроші, а тут у себе я публікуватиму фотки з квартир моїх друзів, такими, якими я їх застала. І ні, вони про це не знають :)

Read More

Tides and tiles in Whitley Bay

Photos do not fit the text AT ALL in this post

Peace caught me unexpectedly in a small town of Whitley Bay in the North East of England. I was lying on the bed listening to wind outside the window and suddenly felt this clear state of mind, transparent and revealing as if I had taken ketanov after several hours of severe pain. Whitley Bay lays in forty minutes driving from Newcastle and I have never heard about this place before. It was that part of my work that I love: finding myself in a places where I would never ever go under other circumstances. To be honest, I didn’t want to go to this project. Visa application process was humiliating and expensive, timing short, research proposal for master thesis begged to spend more time with him and, generally, I was full of winter uncosiness and indecisiveness and just wanted to spend more time in my beloved Sweden. But I had to go. Duties, you know.

DSC_0147
Photo by Sonya

Read More

Hatters hostels. Manchester

If you search for hostels in Manchester, all hosterbookers websites immediately direct you to Hatters on Newton street and Hatters Hilton Chambers. Both hostels have such specific atmosphere, that it might impact on your liver, especially on Saturday nights. Located in old industrial-style buildings, these hostels, like a good steak after vegan nuggets give a feeling of life in its sweet inevitable sinfulness. These are not tidy scandinavian vandrarhems with wheelchair access and eco-wallpapers. Only those who are strong in body and mind can reach reception in Hatters Hilton Chambers. To do so one have to pull bags over narrow stairs  to the Hatters42d floor, while in Hatters on Newton street one have to climb up to the fifth floor. Vintage elevator, beautiful in its dustiness, is only for baggage lifting.

Interior of the hostels is not complicated with with anything like new furniture. Still, mattresses on bunk beds are soft, bed linens are fresh and crispy, hand-dryers function and light breakfast consisting of cereals, toasts, jam, oranges and 24/7 tea-coffee-chockolade is included in the price. Isn’t it wonderful?

Hatters present themselves as social hostels. Every day they suggest their guests some kind of social program such as city-walks, movie-nights or, of course, bar-crawl. On Thursdays “civilized” bar-crawl takes place, while on Saturdays – a real one “what-happens-in-Manchester-stays-in-Manchester” happens. The hostel guy responsible for bar-crawl once left Australia for 5 weeks trip, arrived to Manchester and since that time he lives in Hatters and leads culture-less cultural program for visitors. There was Thursday when I arrived. A day of modest bar-crawl. Trying to combat my sociophobia, I joined guys and haven’t regretted even one single minute about it. Just in three hours I drank a litter of cider, met Tom from Wisconsin who writes for a couple of travel magazines and submits 2-3 articles a day, one more Australian who works as a cook in army (“I served and then I stuck there”), a bold maniac-looking French (“nothing special. I work in casino”), Bob from Oxford who moved to the north “because people are nicer here”, Ryan from Minnesota who travels to his sister in Edinburgh and doesn’t drink alcohol and Olga from Moscow, who did not fit the company and went to bed early.

More decent information about Hatters can be found here. Below some shots from my camera that were so ugly that I had trow them through filters.

Hatters1

Read More

Про Марію і про всіх

Нас було багато. Марія з Польщі, її чоловік-бразилієць, Ніса, Танті, італієць Лоренцо, який працює асистентом у нас на програмі, канадська іранка Сідмах з чоловіком Масудом, із яким вони познайомилися у Швейцарії, я і Себастіян Альварадо-Солдатов, напівбаск-напівросіянин, який народився в Перу, а все життя, окрім двох років, проведених в Санкт-Петербурзі, прожив у Швеції. «I’m more Swedish than anything else», – говорить він про себе. Ще була кореянка Сюн з двома дітками 8 і 9 років, 55-річна шведка Ева, чий перший чоловік загинув на війні в Югославії, а від другого її чоловіка, який теж був того вечора з нами, я не могла відвести погляд увесь вечір. Були представники «грецького посольства» у нас на програмі – моя люба Івона і харизматичний бородатий Кіріякос, чий м’якенький живіт затишно обтягувала сорочка в клітинку. І був ще Пітер, певно, наймолодший з моїх одногрупників, 22-річний красень-румун, який більшу частину життя прожив у Лондоні. З другорядних персонажів були Тадеуш, Матеуш і Пьотр – двоюрідні брати Марії, які лише два дні тому приїхали з Вроцлава на заробітки. І ще було прекрасне тріо: діти Марії Валентин і Кшиштоф, і їхній кращий друг із садочка червонощокий швед Паскаль.

Read More

Про Чіду

До мого від’їзду в Україну лишалося зовсім нічого – якихось два тижні, а я досі не мала кому здати свою кімнату на довгі два місяці, протягом яких стипендію отримувати мені не положено, а платити за житло – положено, і це створювало певну напругу. Не те щоб ніхто не цікавився – були люди! Але краще б їх не було.

Першою матеріалізувалася така собі Марина з РФ, спортсменка, комсомолка і просто красуня, танцівниця шоу-балетів, шоу-стриптизів та інших шоу. Вона хотіла приїхати у Швецію на два тижні, а може на два місяці, а може на один – так, погуляти, придивитися. Я чемно відповіла, що шукаю людину лише на два місяці й успіхів їй у пошуках. У відповідь на це Марина запостила у фейсбук фото себе в бікіні зі стразами й пір’ям, а ще через день прямо запитала, чи немає у мене знайомих у сфері танців, бо вона хоче сюди на ПМЖ а ще краще заміж. Ну, за кого тут можна було б заміж я в принципі знаю, але так я їй і сказала!

Після Марини мені написав або написла Абдулджані. «Привіт! Нас двоє дорослих і троє дітей (9, 6 і 0 років) ми хочемо винайняти твою кімнату на 5 тижнів». «Дуже шкода, Абдулджані», – відписала я, – «але навряд вам буде комфортно у кімнаті, адже крім вас п’ятьох там буде ще ліжко, шафа, крісло і комод». Хоч на якусь мить мені стало їх навіть шкода: ну чесне слово, як так жити, то нащо було переїздити з Бангладешу?

Потім ще був Маїд. Я йому відповідала англійською, а він вперто писав мені смски шведською. Цікаво, що структура діалогу від цього не страждала і одного дня він навіть прийшов kolla på rummet – глянути на кімнату. Я тим часом глянула на нього, і, перше, побачила його прекрасні перські очі, а, друге, що він вдягає сандалі на сірі шкарпетки… Маїд, як і годиться справжньому чоловіку, пообіцяв подзвонити, і пішов геть. Щоправда, пізніше він таки зателефонував, але було вже пізно: у кімнаті жив Чіду…

Read More

Tønsberg Vandrerhjem. Гарнюній хостел у Тонсбергу

Напередодні останнього проекту з дітішками ми, дорослі, провели два божественних дня в містечку Тонсберг у Норвегії. І справа не тільки в тому (хоча насамперед в тому!), що я, нарешті, зустріла більш-менш близьких людей і знову відчула смак цікавої роботи з адекватними людьми. І не в тому, що мені сплатили дорогу туди й назад. Справа у тому, що того вікенду абсолютно точно відчувалася присутність бога, і, зокрема, його втручання у прості побутові речі, такі як їжа, погода і хостел.  Колись, коли я зламаю ногу, коли в мене буде час, я напишу книжку про всі чудові хостели, де мені довелося бувати. Там буде і Берлінський хостел з Новим Заповітом на ліжках, і раста-хостел у Скоп’є, і студенський гуртожиток у Варшаві з мансардами і широкими підвіконнями, і ще купа вандрархемів.

Вандрархем – така собі загальна назва хостелів у скандинавії. Художньо це слово можна перекласти як «дім подорожнього». Часто так називають і маленькі готельчики, які неодмінно розташовано поруч з автобусною чи залізничною станцією. Так само часто ці вандрархеми і уособлюють ментальність і тональність міста, а інколи і самого власника. Вандрархемом Тонсберга керує Маргарет.

Вже понад сімнадцять років вони з чоловіком опікуються цим хостелом, живуть у ньому по чотири-п’ять днів на тиждень і не цявляють собі, як можна інакше. “You should love this work. Because if you want to be home six in the evening, this is for sure not your thing” – пояснювала вона мені. Дивлячись на Маргарет, можна було легко зрозуміти, чому з її роботою бути вдома о шостій, о восьмій, чи хоча б об одинадцятій, нереально. Це перший хостел, де власниця власноруч готувала нам млинці на сніданок і пиріг на обід. А, коли ми в запалі ентузіастів-активістів сиділи у дворику серед яблунь і складали програму майбутнього тижневого тренінгу, Маргарет винесла нам свіжоспечених брауні. Тут я майже розплакалась, бо точно ж як у кіно!

Меблі для хостелу Маргарет також шукає самотужки. Тобто як шукає – прогулюється місцевими блошиними ринками, на яких, як я дізналася пізніше, можна купити все включно зі щастям і коханням. Саме з таких барахолок у неї шахова дошка, «вікторіанський» диван і безліч няшних стільців, по яким видно, що душі в них більше, ніж у деяких знайомих мені людях. «Ну і люди приносять», – зізнається вона. – «я якось вивісила оголошення, щоб непотрібні меблі й книги зносили мені сюди. То принесли так багато, що довелося обіцяти частину забрати раступного року».

А ще, а ще, ну чесне слово, у неї, як в серіалах про Міс Марпл є фермер, який щоранку привозить їй свіжі домаші овочі, а надодачу завжди відгружає то слив, то груш, доїдали які потім теж ми.

Ну, коротше. Ось їхня сторінка, якщо що :) І фотки.

SAM_4050

Read More