Обіймитріску-сіті

Я собі так спеціально взяла квиток, щоб у мене було дві години на пересадку. Піду в кафе, думала я, пообідаю, думала я. Навіть не так: will have a lunch думала я. Ну, бо ж у мене бізнес тріп, а у бізнесменів завжди ланч, а не обід.

Read More

Advertisements

“We Turn Frustration into Inspiration”: Six lessons about moving back home

It’s been almost five month since I have’t been at Brunnsparken. Well, it is not a big deal, of course, some people never been there:) But you got the point, right?

My friend Barbara, a journalist from Hungary, once told me “Don’t afraid to go back home. Many good things happened to me since I moved to Budapest”. Still, I was honestly freaking out to move back to Ukraine, thinking that I will loose more than I gain. No, this post is not about how I was completely wrong, because I don’t know this yet. It is about how I consciously re-build relationships with my home, trying to stay congruent with myself along the process. Here are a few lessons that I’ve learned.

Lesson 1: It’s in your head1

I started preparation for re-entry in Ukraine from building a right mindset. Well, “right”. Optimal. First of all, I got rid of this suicide-like idea that it is forever. Here to tell, any kind of “forever” frightens me a lot. I don’t trust these forevers and people who use them. Planes crush, husbands cheat, oil prices drop down, peninsulas got stolen – how the hell we can talk about anything lasting forever? In this epoch of uncertainty and terrorism, absence of guarantees that I’m moving here forever gave me a blurry chance and a silly hope that more big adventures for me are yet to come.

Read More

how can u face ur problem if ur problem is ur face (c)

My first attempt to prepare myself for coming back to Ukraine turned to be a fiasco. Trying to build some theoretical background, I googled “reverse cultural shock”, and five out of seven articles I found started with something like “It is not easy to come back to US after a year abroad”. And nothing like “How to Survive in Ukrainian Province if Your Heart Stayed on Gothenburg’s Archipelago”.

Read More

Необъяснимо, но факт

Швеція занурює мене у найнесподіваніші спогади дитинства – нелогічні й витиснуті підсвідомим у скриньку спаму. От хоча б олімпіади. Пригадуєте? Всі ходили на шкільні олімпіади. Були міські, обласні і всеукраїнські. Можна такий соціо-економічний зріз провести – скажи мені, на яку ти ходив, і я скажу де ти зараз. Ті, хто ходив на олімпіади з математики зараз найменш потерпають від курсу долара, бо вчасно стали айтішниками чи економістами. Олімпіадники з хімії чи фізики за великі гроші вивчилися у медвишах, і тепер на початку великого шляху до відшкодування затрачених коштів. Були ще олімпіадники з права, які виявлися придатними до мільйона інших справ, окрім права. Найбезнадійніших відправляли на олімпіади з ОБЖ. А оце нещодавно я зустріла дівчинку, яка була ла олімпіаді з… Праці! Шили вони щось там. Казала, прихватку не так вже й просто зістрочити, особливо там, де вигин пальця. Схильних до рефлексії дівчаток і хлопчиків, з якими ніхто не дружив, відправляли на олімпіади з мов.

Read More

Такий собі пост до Дня незалежності

Оці +13, якими мене зустрів Гетеборг наприкінці липня, якось несподівано плеснули на мене відчуттям життя і мене-живої. Розум умить прояснився, і в нього одразу ж ломанулись запахи липи й жасміну, вередливі крики чайок, дощ, дощ, нескінченний прекрасний дощ, щасливе відчуття самості й оптимальної порожнечі в соціальному просторі як і дурнувата необгрунтована віра у те, що “все буде добре”. Я сиділа на балконі, пила заварену в чашці каву і їла абрикоси з медом. Ми завжди таке їмо в Остап’є влітку. Раніше я думала, що моя свідомість недостатньо гнучка, і тому мені так лячно перші дні по прибутті будь-куди. Оце тільки зрозуміла, що ні. Що насправді мене лякає те, з якою легкістю я відчуваю себе вдома в обох цих кардинально різних світах, ні, – вимірах! Ну і ладно.

Дощі змінилися спекою і вітрами. Серпневе сонце виявилося тут таким медовим, як і вдома, і я почала відчайдушно шукати ознаки села у цьому місті чайок і скель. Хотілося запилених узбіч доріг, жорсткого спориша і запаху розпеченої на сонці асфальтної смоли. Хотілося якогось безладу, недільних сільських базарів, дядьків із зморщеними засмаглими обличчями, хотілося ходити босоніж і нюхати ранковий туман над річкою. Щоранку, як і вдома, вітер здіймав кіпіш у моєму волоссі й втамовував його у моїй душі. Бракувало кавунів – справжніх, гарячих і солодких від сонця, з маленькими грудочками землі на одному боці, а не розрізаних навпіл, загорнутих в целофан смертно холодних із супермаркету. Як виявилося, бракувало літа. І дому.

Тому, здавши фінальну версію диплома, я сіла на свого велосипеда, купленого за 50 крон разом із замком, і вирішила у пошуках спокою. Точніше річки. Річка Йота Ельв ховалася за будівлями складів по вулиці Імпортгатан і виявилася набагато вужчою, ніж у цивілізованій частині міста. Це було те, що треба! Її пологі схили було засаджено цілком українськими вербами, а на протилежному березі виднівся очерет. Вздовж обох берегів височіли зелені й порепані від часу дерев’яні стовпці і рештки зруйнованих місточків. Мені навіть так пощастило, що вода тут пахнула пліснявою, і де-не-де виднілося латаття. Я поклала велосипед на бік, сама сіла поруч і медитувала, уявляючи себе на Запсільському ГЕС. Аж тут, майже як у “Пурпурових вітрилах”, нізвідки, як привид, з’явився кораблик з двома бородатими дядьками і сонячною батареєєю на кормі. Кораблик тихо пройшов повз нас з велосипедом, і зник за поворотом, наче його і не було.

Швеція – не Україна, але теж норм.

SAM_3852

Read More

Севастополь – город русской славы

Я зовсім не маю нічого проти цієї тези. Я навіть згодна з нею.Просто хочу поділитися фотками з нашої останньої туристичної подорожі в Крим. Роки зо три тому.

Read More